Зав. ОблВНО до 1-го квітня 1940 р. укомплектувало Інститут удосконалення вчителів кваліфікованими кадрами з педагогів і наукових робітників.
Тернопільська міськрада виділила приміщення для інституту удосконалення вчителів та будинок для квартир фахівців, наукових керівних робітників.
У своїй діяльності інститут керувався положенням про обласний інститут удосконалення вчителів УРСР, затверджений наказом Народного комісара освіти №1203 від 21 лютого 1939 р., який визначав напрями і форми роботи інституту, структуру та керівництво, навчально-методичну базу, мету та завдання. Власне, йшлося про те, що інститут має діяти як:
- вищий навчальний заклад і має за мету всебічне і систематичне вдосконалення кадрів народної освіти області;
- на здійснення цього інститут організовує заходи для вчителів і керівних кадрів народної освіти;
- забезпечує удосконалення кваліфікації педагогів у галузі підвищення їхнього теоретичного рівня за спеціальністю, загальних педагогічних знань і методичної майстерності;
- вивчає досвід навчально-виховної роботи кращих учителів, узагальнює та поширює його серед педагогів;
- проводить систематичне вивчення організації методичної роботи районних педагогічних кабінетів, кущових і районних об’єднань учителів і надає їм допомогу в здійсненні методичної роботи з учителями;
- організовує допомогу кращим учителям і керівним працівникам школи в їх підготовці до наукової діяльності.
Основними формами роботи інституту удосконалення кваліфікації вчителів були: курсові заходи підвищення кваліфікації; семінари і педагогічні практикуми з питань шкільної і керівної роботи; лекції через місцеві радіостанції; конференції, гуртки, наради і виставки з питань обміну педагогічним досвідом; загальноосвітні й спеціальні навчальні екскурсії; систематичні консультації й інструктажі; видання й розповсюдження методичних матеріалів (стенограм уроків, методичних розробок, збірників); проведення науково-дослідної роботи з класом; закріплення кращих учителів, які готуються до наукової роботи, за кафедрами вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ тощо.
У положенні було також зазначено, що навчальною і методичною організацією є кабінет. Очолювати кабінети повинні професори і наукові працівники, які призначаються директором інституту й затверджуються завідувачем облвно. Свою навчальну роботу професорсько-викладацький склад і наукові працівники здійснюють за навчальними планами, програмами й інструктивно-методичними вказівками, затвердженими завідувачами облвно і НКО УРСР. Передбачалося, що навчально-методичною базою інституту повинні стати: кабінети інституту, університети, педагогічні у учительські інститути, районні (міські) педагогічні кабінети, кращі початкові, неповні середні та середні школи.
У 1941 р. у зв’язку з початком німецько-радянської війни та окупацією області німецькими військами діяльність інституту була припинена і поновлена у 1944 р. після відступу німецьких війсь з Тернопільської області відповідно до постанови Ради Народних Комісарів УРСР, Комісаріату народної освіти і наказу Тернопільського обласного відділу народної освіти. Директором інституту було призначено Федчишина С.В. Як свідчить книга наказів, 26 квітня 1944 р. Решетуху Володимира Єронімовича було призначено виконуючим обов’язки методиста з української мови і літератури Тернопільського інституту удосконалення вчителів. З 26 травня 1944 р. Айнлегера Самуїла Абрамовича було призначено консультантом природничих наук при Тернопільському інституті удосконалення вчителів. 8 червня 1944 р. Шевчука Івана Онуфрійовича призначено науковим працівником, консультантом І-ІV класів, а Федчишина Степана Васильовича виконуючим обов’язки заступника директора інституту і консультантом з педагогіки та психології. Новим директором став Назаренко Петро Іванович.
На той час Тернопільський інститут удосконалення кваліфікації вчителів складався з двох структурних частин: навчальна та адміністративно-фінансова частини. Місце розташування інституту знаходилося в м. Чорткові.
За 1944-1945 навчальний рік інститутом проводилися наступні заходи:
- організовувались семінари для вчителів історії, української мови і літератури, з виховної роботи тощо;
- здійснювалася допомога в організації роботи райметодкабінетів;
- забезпечувалася участь працівників інституту у проведенні січневих районних учительських конференцій;
- проводилися кущові наради педагогічних і керівних кадрів народної освіти.
Протягом 1944-1945 навчального року у районах області були проведені районні наради управлінських та педагогічних кадрів з метою роз’яснення постанови Уряду України від 21 червня 1944 р. «Про заходи з поліпшення якості навчання у школі». Положення постанови передбачали запровадження обов’язкових випускних іспитів для учнів початкової і семирічної школи. Перед працівниками інституту постало завдання підготувати інструктивно-методичні матеріали, інструкції щодо проведення екзаменів. Було проведено наради з директорами шкіл щодо підготовки до складання іспитів.
У 1946 р. директором був Дубовик Ф.А. Протягом 1947 р. двічі змінювався директор. Спочатку цю посаду займав Дубовик Ф.А., а на кінець 1947 р. цю посаду обіймав вже Дручок Василь Павлович.
У 1947-1948 навчальному році розпочалася робота з впровадженням єдиної системи очно-заочного навчання з підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів, яка передбачала навчання паралельно із заочним навчанням у педагогічних навчальних закладах. Очно-заочники мали індивідуальні плани роботи і самостійно опрацьовували розділи програми. У цьому випадку діяльність інституту спрямовувалась на науково-методичне забезпечення навчального процесу за очно-заочною формою навчання.
Важливу роль у підвищенні кваліфікації вчителів відігравала допомога працівниками інституту на місцях, під час виїздів у райцентри та райони, де здійснювалася науково-педагогічна і методична допомога. Такі відрядження тривали від 7 до 10 днів. Окрім того, кожен працівник інституту протягом року мав 3-4 відрядження з метою вивчення реального стану навчально-виховної роботи у школах, фахового рівня учителів, а також надання кваліфікованої допомоги у викладацькій роботі, у роботі кущових методичних об’єднань.
Протягом 1947-1948 рр. в масштабах всієї області були проведені контрольні письмові роботи у школах області (підготовлені працівниками інституту) у 410 класах.
Переломним у системі післядипломної освіти педагогів області став 1947/1948 навчальний рік, у якому розпочалася робота із впровадження єдиної системи очно-заочного навчання з підвищення кваліфікації педагогів і керівних кадрів освітянської галузі на основі «Положення про єдину очно-заочну систему підвищення кваліфікації вчителів». Передбачалося, що інститути удосконалення вчителів повинні здійснювати підвищення кваліфікації шляхом організації очно-заочних курсів для працівників Райвно, завідувачів райпедкабінетами, директорів середніх і семирічних шкіл, завідувачів початковими школами, викладачів педучилищ, учителів початкових, семирічних і середніх шкіл, директорів і вчителів шкіл робітничої і селянської молоді, директорів дитячих будинків, вихователів дитячих будинків і дитячих садків.
Важливого значення набували літні курси підвищення кваліфікації учителів та працівників відділів народної освіти, які проводилися за навчальними планами Міністерства освіти. Згідно рекомендаціям управління шкіл Міністерства освіти УРСР, літні курси підвищення кваліфікації учителів та працівників освіти проводилися в період між 1 червня і 15 серпня. Курси були розраховані на 25 робочих днів, що проводилися щоденно, крім вихідних, по 8 годин всього 200 годин. Курси укомплектувалися вчителями, що мали педагогічну освіту і найбільше потребували науково-методичної допомоги.
У зв’язку із запровадженням в практику єдиної очно-заочної системи підвищення кваліфікації інститутом було взято на облік всіх вчителів області, що мають закінчену педагогічну освіту і стаж роботи від 5 до 15 років, які згідно положення про єдину очно-заочну систему повинні працювати за річними планами очно-заочного навчання. На початку жовтня 1949 р. було проведено спеціальну нараду із зав. райпедкабінетами по питанню здійснення очно-заочної системи. На нараді було обговорено положення про єдину очно-заочну систему, визначено конкретні завдання щодо організації районних очно-заочних курсів учителів початкової школи. На початку жовтня 1949 р. працівниками інституту було проведено нараду з завідувачами райпедкабінетами з питання здійснення очно-заочної системи підвищення кваліфікації вчителів. За інформацією з районів, на той час районною курсовою підготовкою підвищення кваліфікації було охоплено 700 вчителів.
Наприкінці 1940-х на початку 1950-х років робота інституту гальмувалася відсутністю кабінетів, гуртожитку, лекційних аудиторій, у яких можна було б здійснювати курсову підготовку учителів.
З 1949 р. посаду директора в інституті обіймав Катко А.П., а з 1952 – став Шепченко Д.Є. (закінчив Харківський педінститут; нагороджений Грамотою Міністерства освіти УРСР, медаллю «За перемогу над Німеччиною», Орденом Червоного Трудового прапора), який працював на цій посаді до лютого 1958 р.
У 50х роках Тернопільський обласний інститут удосконалення кваліфікації вчителів спрямовував свою роботу на вдосконалення науково-методичної роботи; вирішення завдань єдиної системи очно-заочної форми навчання вчителів, вихователів, керівників шкіл та дитячих установ, завідувачів райвно і райпедкабінетами, інспекторів; вивчення кращого і передового педагогічного досвіду, узагальнення і впровадження його серед педагогів області.
У 1953 році в Тернопільському обласному інституті вдосконалення вчителів створена Рада Інституту. Було передбачено, що Рада проводить свої засідання один раз на місяць за обов’язкової присутності завідувачів кабінетами, методистів інституту і представника облвно. На засідання ради запрошувалися представники відділів народної освіти, завідувачі райпедкабінетами, директори, завучі та вчителі шкіл.
У 1958 р. Тернопільський обласний інститут підвищення кваліфікації вчителів очолив Богайчук Василь Іванович. З 1949 до 1954 р. навчався у Кременецькому вчительському інституті на історичному факультеті. Після закінчення інституту працював директором Баришівської середньої школи Скалатського району. З 1955 завідувач Скалатського районного відділу освіти Тернопільської області. Інститут очолював до 1968 р. У 1969 р. захистив дисертацію та здобув наукову ступінь кандидата історичних наук і став працювати в Тернопільському державному педагогічному інституті.
