15 квітня – генетичний код Тернополя: від королівського привілею до відродження з попелу (до дня заснування та дня визволення від німецько-фашистських загарбників міста)
Так історично склалося, що Тернопіль – місто, яке народилося двічі. 15 квітня – дата, яка має подвійне значення та стала історичним перехрестям. Саме в цей день, з різницею у чотири століття, відбулися дві події, які визначили долю міста: його офіційне заснування у 1540 році та завершення найбільш руйнівної битви в його історії у 1944 році. 15 квітня у Тернополі завжди вважали днем визволення від німецько-фашистських загарбників. Власне, про дату заснування міста мало хто говорив, а от про визволення пам’ятали завжди. Чому так? Чому ми по-різному пам’ятаємо ці дати? Цілком закономірно, що радянська ідеологія акцентувала увагу на «визволенні», виправдовуючи анексію територій та нівелювати пам’ять про репресії 1939-1941 рр. «Визволення» подавалося як точка відліку нової історії, затінюючи європейське коріння Тернополя.
Проте сьогодні, коли Україна знову проходить крізь горнило війни, ми повертаємося до цілісного сприйняття: 15 квітня – це день, коли ми згадуємо і про мудрість засновників, що звели замок над Серетом, і про трагічну долю покоління, яке відбудовувало місто з попелу Другої світової війни.
Як зазначає історик Володимир Окаринський у своїй праці «Тернопіль: місто, люди, історія (від давнини до 1991 року)»: офіційна історія міста Тернопіль, тогочасного Тарнополя, розпочалася 15 квітня 1540 року. Саме цього дня польська королівська канцелярія в Кракові надала великому коронному гетьманові Іоаннову (Яну) з Тарнова так званий локаційний привілей. Привілеєм у ті часи називали законодавчі акти, які від імени монарха надавали земельні та інші права на окремих територіях або загалом у королівстві. Документ написаний латиною і в ориґіналі називається “Locacio oppidi Tarnopolie”. Тоді ж і розпочалося будівництво замку, який після кількох перебудов, у зміненому вигляді зберігся до наших днів. 16 травня 1548 року Ян Тарновський домігся від короля дозволу на утворення ставу між берегами річки Серет, на місці, де він розташований і нині. Оригінал документа сьогодні зберігають у Головному архіві стародавніх актів у Варшаві.и. Цим привілеєм король Зиґмунт (Сигізмунд) І Старий надав право Яну Тарновському на закинутому (спустошеному або пустельному) місці, раніше знаному як Сопільче, заснувати місто-фортецю (лат. oppidum) Тарнополє. Майбутнє місто і навколишні землі переходили у власність Тарновських. Мешканців нового міста на п’ятнадцять років звільняли від усіх повинностей і податків.
Щодо назви міста, то із “Тарнопол(і)є” трансформувалась у “Тарнополь”, вперше її зафіксували в документі, написаному руською мовою в 1575 році.
Через 404 роки, 15 квітня 1944 року, у Тернополі стихли гармати. Битва за «Festung Tarnopol» (місто-фортецю, як його називали німці) стала однією з найкривавіших сторінок Другої світової війни.
Нацисти захопили Тернопіль 2 липня 1941 року. Як вказано у історичній літературі, за свідченнями очевидців, місто тоді не постраждало від боїв. Було тільки кілька розбитих танків у передмістях. Упродовж останніх днів червня й початку липня 1941 року німецькі війська окупували всю територію Тернопільської області.
Але незадовго до того, як сюди увійшли німецькі війська, відбулись розстріли ув’язнених, які були в Тернополі. За цей період було знищено тисячі мирних жителів, зруйновано культурні та релігійні пам’ятки, а також вивезено молодь на примусові роботи до Німеччини. Є різні цифри, скільки було вбито в’язнів. Це 800–1000 осіб. Поляки, українці, євреї. Ув’язнених при відступі червоної армії просто розстріляли. Випустити їх не можна було. Це набрало сильного розголосу. Їх захоронили на Микулинецькому кладовищі. З Тернопільщини за період окупації вивезли понад 40 тисяч осіб. Битва за Тернопіль була надзвичайно запеклою та кривавою. Історики порівнюють звільнення Тернополя зі Сталінградською битвою, у першу чергу, через вуличні бої.
Бої за місто тривали понад місяць - з 8 березня до 15 квітня 1944 року. За цей час було зруйновано понад 85% будівель, включаючи такі історичні пам’ятки: замок, Домініканський собор та синагогу. За офіційними даними, під час боїв загинуло близько 7 тисяч радянських та 3,5 тисячі німецьких солдатів. Тернопіль Гітлер називав «воротами до Рейху», адже тут проходили комунікації та залізниця, і через Тернопіль йшли ешелони.
Про те, як виглядало місто Тернопіль, Олександр Семенів у своїй праці «Тернопіль у вогні» пише наступне: «15 квітня бойові дії у Тернополі та Загребеллі завершились. У захисті Тернополя від Червоної армії брало участь військове формування з українців Українська дивізія «Галичина». Штурм міста завершився його звільненням від німецької армії військами 60-ї армії 1-го Українського фронту.
На честь перемоги Червоної армії у Тернополі цього ж дня у Москві був даний салют 20-ма артилерійськими залпами з 224 гармат. Всі радянські газети опублікували зведення Совінфобюро та наказ Сталіна про нагородження військових підрозділів та окремих осіб, що відзначились у Тернополі. Німецькі інформаційні засоби бадьоро повідомили, що «хоробрі захисники Тернополя вийшли з оточення і з’єднались із основними силами», що було майже повною брехнею. Для організації оборони в місті 15 квітня було залишено частину сил 302-ї стрілецької дивізії. Майже дощенту зруйноване місто вражало пусткою. Відразу після закінчення боїв окремі уцілілі мешканці повертались до своїх осель. Через відсутність цілих і неушкоджених будівель радянська обласна влада була змушена кілька років перебувати у Чорткові. Процес перебудови міста тривав десятиліття. Окремі сліди боїв можна спостерігати і до сьогодні. З нагоди цього в Тернополі назвали одну із вулиць – «15 квітня» та встановлено пам’ятний знак.
Невдовзі після вище зазначених подій, 9 серпня 1944 р. Президія Верховної Ради СРСР спеціальним указом перейменувала м. Тарнополь у Тернопіль.
Таким чином, історія Тернополя, вкотре, нагадує нам: міста можна зруйнувати, але неможливо знищити нашу національну ідентичність та історичну пам’ять. День визволення Тернополя – це не лише історична дата, а й нагадування про ціну свободи та важливість збереження пам’яті про героїчні сторінки нашої історії. Сьогодні, в умовах повномасштабної російсько-української війни, ці історичні паралелі стають для нас як ніколи відчутними. Ми знову бачимо, як ворог намагається стерти з лиця землі українські міста, як колись це було з Тернополем у 1944-му. Проте досвід нашого міста доводить: після кожної руйнації приходить відродження, а за кожним актом агресії слідує неминуча відплата та звільнення.
Ми пам’ятаємо всіх: від засновників-будівничих до воїнів, які сьогодні тримають фронт. Знаючи своє справжнє минуле, ми маємо невичерпне джерело сили для боротьби за наше вільне майбутнє.
Тож, пам’ятаймо минуле – творімо переможне сьогодні!
.jpg)
