19 травня – День пам'яті жертв політичних репресій
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
(Василь Симоненко)
Щороку у третю неділю травня (цьогоріч це 19 травня) Україна вшановує пам’ять жертв політичних репресій – своїх кращих синів та дочок, які загинули від кривавої руки Великого терору 1937-1938 років. Пам’ятна дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму. Мільйони понівечених та загублених життів. Точну кількість загиблих страшного тоталітарного режиму і до сьогодні визначити неможливо. Архіви та народна пам’ять зберігають та повертають імена і відомості про людей, захоронених у Биківнянському лісі під Києвом, найбільшому відомому місці поховань жертв політичних репресій в Україні, – "Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил". За різними даними, тут у 1937-1941 роках було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору. Кілька років сюди практично щоночі звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях. Серед них – письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших безневинних жертв. Але це не єдина “таємна спецділянка”, по всій Україні розкидані місця масових поховань людей, позбавлених свободи, гідності, майна, замордованих та безвинно страчених: П’ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем’янів лаз на Прикарпатті, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є й у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах. Про ці та інші злочини радянського тоталітарного режиму треба пам’ятати завжди. Жива пам’ять дає наснагу боротися, щоб радянський режим був засуджений усім світом на рівні з нацизмом. Боротися за світ без тоталітаризму.
В умовах війни немає змоги масово вшанувати пам’ять жертв політичних репресій у Биківні під Києвом чи інших місцях, як це було в минулі роки. Проте людська пам’ять не знає кордонів, тому цього року віддати шану безневинно вбитим можна на будь-якій локації – вдома, за кордоном, в укритті, у прихистку – згадати тих, кого свавільно закатував одвічний ворог, поділитися інформацією з іншими. Бо знову рашо-окупанти, котрі, не засвоївши уроків 1932-1933, 1937, ставши на шлях Голодомору, репресій та "розстріляного Відродження", Биківні, Сандармоху, Соловків та ГУЛАГу, жорстоко пройшлися "косою смерті" по Україні, нашими мужніми і затишними містами: Бучі, Гостомелю, Ірпеню, Маріуполю, Харкову, Волновасі, Миколаєву, Чернігову, Миколаєву, Охтирці…
Катування, гвалтування, вбивства і мученицька смерть, мародерства, приниження, вивезення сотень тисяч українців до країни колючого дроту - далеко не повний перелік російських злодійств - геноциду українського народу. Після широкомасштабного вторгнення росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці срср у путінській ерефії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
Ми схиляємо голови, віддаючи шану усім, хто відстоював свою національність, віру, громадянську позицію. Наш обов’язок – берегти їхні спогади, передавати нащадкам правду про минуле, гідно вшановувати загиблих співвітчизників!
.jpg)
