Йти просто по землі крізь терни…
До 90 річниці від дня народження Галини Гордасевич
І хоч брела крізь горе бродом,
Була я зі своїм народом.
Галина Гордасевич
Відома українська письменниця, громадська діячка, співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького крайового Руху Галина Гордасевич народилася 31 березня 1935 р. в Кременці, на Тернопільщині, в духовно-культурницькій родині.
Дитинство минало на Поліссі, у містечках і селах Городок, Дубровиця, Кричільськ, де в отця Леоніда Гордасевича були парафії. Припало воно на складні історичні періоди: панування Польщі, радянська і німецька окупації, протистояння УПА та «стребків» (спецпідрозділів НКВД для боротьби з УПА). Все це пізніше знайшло відображення у творах письменниці.
«Моя біографія така ж, як у всіх, хто народився і виріс на західноукраїнських землях. Мій дід, Олександр Гордасевич, священик, арештований у 1941 році, загинув на Соловках. Мій прадід, Павло Хомчук, учитель, інтернований поляками, потім відбув три роки в Бухенвальді, але вижив. Моя баба, Марія Хомчук, учителька, померла молодою і похована на Личаківському кладовищі. Мій батько, Леонід Гордасевич, священик, був переслідуваний усіма режимами: польським, «першими совєтами», німецьким, арештований у 1946 році провів на Колимі 23 роки. Моя мама, Олена Хомчук, в юності писала вірші, які в 1930 роках публікувала в львівській періодиці», - згадувала Галина Гордасевич в автобіографічному есеї «Я – одна із вас». За Польщі отця Леоніда переслідувала польська влада за те, що він відмовлявся розмовляти з прихожанами польською і підтримував місцеву говірку. В 1946-му його заарештувала і відправила до Сибіру радянська влада за відмову розкривати НКВД таємницю сповіді.
У 1950-му році Галина з відзнакою закінчила 7-річну школу в Кричільську і вступила до Острозького педагогічного училища. Через рік перевелася в Костопільське педучилище, бо там жила її бабуся. Але довчитися не довелося – через батька-«ворога народу» за нею велося стеження і сипалися доноси. Під час одного з обшуків у неї знайшли вірші – цього було достатньо, щоб звинуватити у зв`язках із підпіллям і затримати. 31 липня 1952 року Рівненський обласний суд за сфабрикованою справою про «складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів» виніс 17-річній дівчині вирок: 10 років увʼязнення.
Їй пощастило уникнути Сибіру. Покарання відбувала в Бобровицькому таборі поблизу Чернігова. Після смерті Сталіна отримала пом`якшення умов: у квітні 1953 року її перевели до Одеси, де вона працювала на фабриці білизни для солдатів, а через пів року – до Куйбишева, на завод будівельних деталей. Ще через рік, як малолітня, Гордасевич потрапила під амністію – за гарну роботу їй скоротили термін увʼязнення на дві третини. 23 грудня 1954 року Галина вийшла на волю. Але йти не було куди. Мама на той час поїхала до Сибіру, де відбував покарання батько. На Рівненщині, де жила бабуся, їй відмовили у прописці. Єдиний вихід – поїхати за «оргнабором» на Донбас. Спочатку працювала різноробочою на будівництві, потім — у Макіївці на труболиварному заводі. Тут же, на Донбасі, здобувала освіту — заочно навчалася в школі робітничої молоді, Донецькому індустріальному інституті (не закінчила за сімейними обставинами), на театральному відділенні культосвітнього училища.
Була керівником драмгуртка в шахтарському селищі Ханжонково, після переїзду в 1962 році в Донецьк працювала друкарем в Донецькiй обласнiй друкарнi, редактором у Донецькому «Будинку преси», сценаристом у «Донбитрекламі». Паралельно займалася творчістю. У 1960-х стала членом донецького літоб’єднання «Обрій» під керівництвом письменника Йосифа Курлата, закінчила Московський літературний інститут, зблизилася з шістдесятниками Іваном та Надійкою Світличними, Аллою Горською, Євгеном Сверстюком, В’ячеславом Чорноволом. У 1966 році вийшла друком перша поетична збірка «Веселки на тротуарах».
Вільно володіла польською, словацькою, болгарською мовами. Добре знала англійську, латинську, італійську та іспанську мови. Активно займалась перекладацькою діяльністю.
В часи розгрому «шістдесятництва» Галині Гордасевич пощастило уникнути арешту, але і творче життя було поставлене владою на паузу. У 1968 році знімають з виробництва вже відредагований і підписаний до набору рукопис нової збірки поезій, а у 1971 році у київському видавництві «Молодь» знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію «затятій націоналістці і бандерівці». До Спілки письменників України її прийняли лише в 1983 році.
Вона вистояла. І з початком хвилі національно-демократичного відродження з головою поринула в боротьбу. Вона була серед ініціаторів створення Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка на Донеччині, як делегат Всеукраїнського установчого з’їзду Товариства української мови (в січні 1990 року була обрана до Великої Ради), членом оргкомітету по створенню Народного Руху України, учасником установчої конференції зі створення Народного Руху України в Донецьку, членом обласного Проводу.
У 1990 році Галина Гордасевич переїжджає до Львова, де так само активно долучається до громадської роботи. У 1991 році стає членом оргкомітету зі створення Демократичної партії України, делегатом Установчого з’їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради.
Лауреат літературного конкурсу «Шістдесятники» за 1996 рік, премій імені Олександра Білецького в галузі критики, імені Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік.
Померла 11 березня 2001 року від інсульту. Похована за її заповітом на Монастирському цвинтарі в Кременці.
Кожна історична епоха породжувала свою концепцію особистості. Зображення світу і людини в ньому – це постійний шлях, який доводиться долати усім митцям без винятку. Тільки кожен, у цьому сенсі, обирає свій шлях, а іноді когось просто змушують пройти цей шлях: тернистий і виснажливий. Проте, не всяк витримує і, попри всі життєві негаразди, намагається зберегти найцінніші духовні скарби і донести їх до своїх читачів, сучасних чи майбутніх – це вже не має значення. А наша славна землячка витримала…
.jpg)
